ТАКОГО КИЇВ ЩЕ НЕ БАЧИВ? ТРИ НАЙБІЛЬШІ ЕПІДЕМІЇ ЛЮДСТВА В СТОЛИЦІ

А може не варто панікувати «МИ ВСІ ПОМРЕЕЕЕМО». За тисячолітню історію Київ переніс щонайменше з десяток епідемій. Чума, іспанка, холера… Та, врешті-решт, епідемія СНІДу. Отож, як би нам не було лячно і стрьомно, вірю, що і цю епідемію ми таки переживем. А поки давайте трохи заб‘ємо на закони фізики і погуляємо крізь часи.


Перша епідемія чуми, якщо вірити літописам, захопила Київ у 1375 році. Звичайно, тоді люди вважали, що це кара Господня за усі смертні і несмертні гріхи, тож лікування було відповідне. Лягти і змиритися з ситуацією. Зараза ширилася, як мікроби по маршрутці. Та прийшла зима і морози трохи підморозили напасть. Вибачте за тавтологію.



У 16 столітті чума шириться Європою. А Україна, як ми пам‘ятаємо, її невід‘ємна частина. Тоді людей померло дуже багато. Усі церкви, монастирі, храми днями і ночами правили служби за спасіння. Та у натовпі хвороба ширилась ще швидше. Від чого з‘являється чума і як з нею боротися тоді ніхто не знав. На Заході вже тоді спалювали будинки померлих і ховали тіла подалі від житла. У нас такого ще не робили. Заможних киян, як і раніше, відспівували і ховали біля Києво-Печерської лаври. Їх одяг доношували родичі. Таким чином вмирали сім‘ями, безлюдніли цілі хутори і села. Чума підкосила ченців лаври, які займались похоронами. На щастя, епідемія так само швидко згасла, як і почалась.




Але масовий голод, бідність, антисанітарія так і приваблювала «чорну смерть». У 1770 році спалахнула, мабуть, найбільша епідемія хвороби в Києві, яку люди прозвали «чумою на Подолі». Напевно, не варто пояснювати, який саме район постраждав найбільше? Цього разу влада активно боролася з мором. Район оточили солдати, які не випускали нікого у місто, контактних людей відправляли на карантин на Труханів острів, трупи вивозили за місто, заражених клали у лазарети. Один з таких був у Кловському палаці... Звичайно, варто було б спалити будинки хворих, але побоялися пожежі. Не постраждали тоді лише ченці Михайлівського монастиря, адже з першого дня епідемії вони самоізолювались у стінах святині. І дуже правильно зробили, адже в того року вмерло кілька тисяч киян.


Страшніше за хворобу можуть бути лише чутки та паніка. Так у 1907 році, коли Київ охопила епідемія холери, містом поширилася чутка, буцімто заразу розносять студенти Університету Святого Володимира. Двох нещасних хлопців піймали і забили до смерті. Просто так, нема жодних підтверджень, що вони хворіли. Не менш безглуздим був народний засіб: додавати у воду соляну кислоту. На той час міська влада вже видала купу наказів, щоб хоч якось тримати ситуацію під контролем. Розпорядились слідкувати за санітарією на ринках, кип‘ятити воду у кав’ярнях, дезінфікувати формаліном будинки. Основна проблема була у річковій воді з Дніпра, де й містилися холерні вібріони. І це не дивно, усе, що потрапляло у міську каналізацію, щодня поверталося до Дніпра. Та холера переконала владу, що час переходити на артезіанську воду. І так мало-помалу епідемію вдалося побороти.


Якщо у вас ще є питання стосовно необхідності карантину, то давайте згадаємо, як по Києву гуляла іспанка. Це дуже небезпечний вірус грипу, який прийшов зовсім не з Іспанії. Скоріше, із США чи Китаю. Та йшла війна, 1918 рік, і було явно не до того. Тому поки увесь світ боровся з хворобою, у Києві його сором’язливо називали “іспанською слабкістю”. Поки в Європі закривали все, що тільки можна закрити, кияни спокійно ходили вулицями, збиралися компаніями та відвідували театри. Хоча, не зовсім спокійно, адже революційна ситуація загострювалася і чи не щодня відбувалася зміна влади, заколоти і мітинги. Тож невпинно реєстрували десятки випадків зараження. За різними даними іспанкою перехворіло від 50 до 100 відсотків населення Києва. Багато з них померло. Але паніки не було. То ж не хвороба, просто... слабкість.




Проте не можна говорити, що влада взагалі нічого тоді не робила. Коли кількість хворих перевалила за сто тисяч, в‘їзд у Київ перекрили, два вагони поїзда переробили в імпровізований лазарет, на більше грошей просто не було. Боротьба зводилася до спроб локалізувати хворобу, адже тоді ліків ще не було. Лікарні стояли переповнені, лазарети облаштовували усюди, навіть в приміщеннях університетів. Та навіть з такими мірами кількість хворих сягала 700 тисяч, із них 10 тисяч померли.


А тепер повернемось у наш час і зробимо якісь висновки. По-перше, карантин потрібен і він дуже важливий. Італійський досвід показує, що зволікати не можна. Влада робить те, що має робити влада – намагається захистити свій народ. Так, самбурно, непродумано, з помилками. Але наше здоров‘я залежить тільки від нас. Нехай це звучить хоч з кожної праски, але, люди, мийте руки, слідкуйте за температурою і сидіть вдома. Не наражайте себе зайвий раз на небезпеку. І пострайтеся не панікувати. Нікуди гречка від вас не дінеться. Читайте книжки, надолужуйте роботу і зробіть те, що давно хотіли – поспіть (мінімум 8 годин на добу). А ми, як завжди, вирушимо #у_пошуку_аборигенів, щоб щодня радувати вас цікавої і корисною інформацією.



Автор: Альбіна Панченко


Просмотров: 170

ГО "ЖИВЕ МІСТО,КИЇВ". Сайт створений на Wix.com