ВІРТУАЛЬНИЙ ГОГОЛЬ

МАНДРІВКА ВУЛИЦЕЮ З КОРИСТЮ І НЕ БЕЗ ЗАДОВОЛЕННЯ


В день народження генія, який українізував російську літературу до непізнаваності, я вирушила його київським маршрутом. Але Гоголь так просто не давався! Адже його сліди розкидані містом, а доступ у мене лише на векторі «дім - магазин Дари моря».



Дорогу я світила обрізаною комунальниками гілочкою нерозквітлого каштану, інфернальна синя рукавичка а-ля Вій тримала фотоапарат, а респіратор з багаторазовим фільтром 3М затуляв дорогоцінного носа. Так, Ніс - тепер наше все! Микола Васильович таки щось знав… Але вихід було знайдено. Світлої пам’яті Георгій Малахов колись назвав мій район навколо письменницьких будинків «літературним трикутником». Очевидно, термін прийшов досліднику до того, як тут перейменували декілька вулиць – Липинського, Гончара та Петлюри, останній, нагадаю, був ще й драматургом. Відтак, в оновленому багатокутнику, крім згаданих, опинилися вулиці Франка, бульвар Шевченка, Коцюбинського, Чеховський провулок, Некрасівська, Тургенєвська і Гоголівська. О, еврика! Піду я на Гоголівську і вас запрошую.



На Гоголівській, колишній Кадетській вулиці – купа всього цікавого. Свого часу вона належала до четвертого найнижчого розряду,  тобто тулити можна було будь-які споруди. Нині це справжній скарб для дослідників,  адже вулиця зберігає купу раритетів. Скажімо, дім Бориса Грінченка, навіть три, призабуті садибки другої лінії забудови,  помешкання літературознавця Миколи Дашкевича, записка потомкам, яку замурували у шкільну стіну, слід легендарної письменниці Зінаїди Тулуб, однокімнатна квартира київського підпілля – вже без меморіальної дошки((, покинутий Павліком Морозовим Павлівський скверик і там же найавангардніша в Європі будка Київгазу… все ж вони потрапили до мене у кадр. І про них я обов’язково розповім на прогулянці вже найближчим часом.


Гортайте, дивіться фоточки і буде вам Гоголь!



Але сьогодні я обмежена в часі і просторі, на мені маска з символічною позначкою 3М. І хто її знає,  що воно таке – три марлі, три маразми чи три мрії? Відтак слід Миколи Васильовича на Гоголівській вулиці я вирішила відшукати в трьох місцинках з чортівнею, безнадією і божественним дерзновенням. Все як у Гоголя))



БУДИНОК З КІШКАМИ


Гоголівська 23 – уславлений Дім з котами, романтична течія пізнього модерну. Облізла  і вицвіла зелена фарба з очевидним замахом на гламурний бірюзовий, щоб вирізнятися від зеленікус вульгарікус, якою комунальники вимазали практично всі прибуткові будинки другої лінії забудови. А колись будинок був не потинькований і його ліпнина вигідно виділялася на цегляному фасаді. Башточки, гостролист, сови, маскарони демонів і культові кішки з окривавленими пащеками охороняють незвичне циркулеподібне вікно)). Над усім цим -  гоголівський чортяка. Осідлав будинок і несе його поміняти хоча б на черевички для Оксани. Все ніби розвалюється, химерно і дико, всі вікна і балкони різні, елементи та осі «накидані» на споруду, наче проба пера. Кажуть, що цивільний інженер Володимир Безсмертний зробив виклик самому Городецькому. І хоч мудрий автор доводить свою забавку до нетривкого спокою, але в нас залишається відчуття тривоги та зачудування. Щоразу під час прогулянки відкриваю тут якусь нову детальку. Цього разу підійшла до кішок і заглянула в їхні віщунські очі… зелена фарба на них облізла, нема та й годі. Уважніше роздивилася гранчастий узор над входом,  так званий «алмазний». Віртуально подякувала за слівце другові Антону Коробу, з яким цього літа обходила чимало київських парадних.

Увесь декор легендарного Будинку з кішками густо припорошений пилом  історії і елементарною пилюкою вулиці. Нові власники колишньої господарської квартири все ж закрили балкон по-новому і збили герб господаря цього будинку. А саме герб означав квартиру, де мешкав власник цього невеличкого прибуткового підприємства - полковник Федір Ягимовський. Кажуть, що квартири в будинку були задовгі, вкрай незручні,  погано освітлені. Вочевидь причиною тому стала затісна ділянка для забудови. Нині встановити цей ганж непросто, адже всі помешкання переплановані, декор та ліпнину здебільшого втрачено. Цікаво, що один з мешканців мав драматичну смерть. Соратник Агатангела Кримського етнограф Микола Левченко після заслання збожеволів та покінчив життя самогубством.


Обійшовши будинок,  отримуєш якийсь дивний захват від витривалості і затятості цих споруд. Їхні власники ніби прозирали, що у майбутньому світі містобудівного варварства їхні творіння вціліють лише завдяки надмірному декоруванню та вигадливій архітектурі. Під вікном у дворі обрізана по саме нікуди готується до цвітіння стара вишня. Зовсім згодом я сюди прийду, щоб доповнити розповідь її фото на фоні легендарного Будинку з кішками. Дам вам знати, що життя триває.


САДИБА ОРЛОВСЬКОГО


Це якийсь квест з неможливості проникнення, загадка за сімома казенними воротами, химера з легендарною історією. Чудуєшся, як маючи в центрі Києва пам’ятку світового значення, ми умудряємося все пересрати, загидити, спаплюжити. Гоголівська 28. Окрім того, що тут за парканом є помешкання геніального художника Пимоненка, садиба чи не єдина в Києві зберегла свою цілісну забудову  з унікальним тирасним плануванням. Зберегла, от тільки не  для нас. Сфотографувати місцевість я змогла лише просунувши фотік в шпарину, і потім із зачудуванням роздивлялася на світлинах доріжку, декілька споруд… Крізь вікна дитячого санаторію  «Салют» лилася далеко не курортна музика, яка відбила мій намір постукати і попроситися на територію. А раптом, раптом… мені вдасться побачити легендарний білий кахляний камін з теракотовою вставкою «путті» роботи фабрики Анджейовського.


Особняк належав нащадку Пилипа Орлика академіку живопису Володимиру Орловському, який свого часу вивчився малювати за протекцією Тараса Шевченка. Забудували простору садибу у 1892 році за проектом плідного київського архітектора Володимира Ніколаєва, який віддавав перевагу стилю класицизму. Власник маєтку був мареністом, а ось його зять увійшов в історію українського мистецтва як вишуканий пейзажист і побутописець. Микола Пимоненко мешкав з родиною у скромнішому флігелі, який розташований ближче до вулиці.  Ми знаємо художника за його феєричними малюнками. На картинах буяє українське сільське життя – весілля, п’янички баба Катря і дід Панас,  діти женуть гусей, проводи, звичаї та ворожіння,розкішні народні типажі, квіти та пишна городина. Все це Пимоненко! І все це Гоголь, який так потужно надихав митців звертатися до патріархального побуду, шукати в ньому архетипіку, сюжетність і правду життя. Колись у 60-х роках на фасаді флігелю встановили на честь Пимоненка меморіальну дошку білого мармуру. От тільки якимось робом вона зникла і нової не передбачається. Дитячий санаторій береже за сімома замками інші скарби – шматок землі в центрі Києва, який завжди буде ліквідним. Зовсім поруч на сусідній ділянці опожарений будинок і стійкі наміри забудовників спорудити хмарочос на Обсерваторній гірці.


Пробираюся до цього пожарища, повз охоронну халабуду з патріотичним принтом,  піднімаюся сходами  і під ногами тріщить полуплений кафель, з-під нього добре видно київську цеглу часів будівельного буму, сандрики над вікнами. Врешті піді мною відкривається як пащека котлован, сповнений дикого винограду і нечистот. Але поруч… поруч я бачу тюльпани. Вони готуються розквітнути. І я обв’язково їх для вас сфотографую. Дам знати, що життя триває.



САДИБА МІЛЛЕРА


Ви не повірите, тут у 1912 році проходили ранкові заняття міського училища №34. На той час в Києві катастрофічно не вистачало приміщень для навчальних закладів і власник садиби  Міллер здав в оренду міській думі частину чолового будинку  - чотири кімнати, передпокій і кухню. Нині тут воістину гоголівське задзеркалля – тлін і розпач. Садиба Міллера складається з двох споруд – парадна у стилі історизму нині практично втрачена, а ось флігель функціонує – тут розмістилася газова контора. Гоголівська 32 А і Б.


З торця чолового будинку відкритий глухий брандмауер – стіна, яка мала вберегти будинок у разі пожежі. Зазвичай вона прилягала до сусіднього і була без вікон. Точно не знаю чи здійснили забудову сусіди, але в будинку Міллера зберігся чудовий зразочок надбрамної комірчини. Ось тільки сам проїзд в ході перебудови заклали. Два віконця служили двірникові, який мав контролювати вхід до садиби. На стіні зруйнованого будинку гігантський мурал у стилістиці достойній творів Миколи Гоголя. Чорна санітарка а-ля  Солоха , алегоричні сходи в пекло і синя чортівня. Мурал роботи бельгійського художника Олів’є 2Shy аж надто промовистий. Хоча автор каже, що на творчість його надихнули комп’ютерна гра Donkey Kong, а зовсім не аварійність споруди. Але, але… мистецтво пророкує.


Київська мисткиня Євгенія Білорусець потягом двох років спостерігала за життям і виживанням мешканців цього будинку. Результатом цього болючого експерименту стала фотовиставка Гоголівська 32. Це дуже трепетні світлини, інтимні, тонкі і трагічні. Мені не вдалося заглянути всередину – там надто мало світла, але вид через провалений балкон на небо у стилі Білорусець я таки зробила. Ну, що ж навряд я здобуду першу премію від британського конкурсу світлин, як Женя, але наш діалог розпочався. Хтось же має слідкувати за будинком, коли його полишили люди.

Декоративна синя фарба на вікнах з двору. Все це обвите виноградом, дике і моторошне. Тонкий, майже невидимий пушок на бруньках каштанів – такий естетичний на фоні страшної пустки. Коли каштан розквітне, я зроблю йому фотосесію в стилі урбан-фаталіті і покажу вам. Дам знати, що життя триває…




                 У пошуках аборигенів гуляла містом
                      Ваша Мар’яна Ангелова

Просмотров: 161Комментариев: 1

ГО "ЖИВЕ МІСТО,КИЇВ". Сайт створений на Wix.com